Сьогодні мистецтво на відстані 1,5 метра один від одного, але це не завадило режисеру Михайлу Журавлю та його дружині зібрати усі сливки з молока, та запропонувати глядачам якісні вистави на 13-му одеському театральному фестивалі «Молоко».

«Я щиро вірю, що ми маємо піклуватися не тільки про своє фізичне здоров’я , одягаючи маски, але ми маємо піклуватися про своє духовне здоров’я. Тому ми не могли не провести тринадцятий фестиваль театрів «Молоко». Я вірю, що в залі всі люди свідомі, і до нас не пішли ті, хто відчуває недомагання та має якісь симптоми. Більше того, я вірю, що в залі особливі люди, тому що ці люди, надихаються театром, а це значить, що вони отримають потужний імунітет не тільки від нашого фестивалю «Молоко», а ви знаєте що молоко- це потужний імунітет, але і від театрального мистецтва в цілому. А це значить, що ніяка хвороба нас не торкнеться, я в це щиро вірю!», — сказав промову ідейний натхненник проекту Михайло Журавель зі сцени.

Театр-студія «Данко», Київ запропо­н­­ував «Лісо­ву пісню» за мотивами твору Лесі Українки.

Це пластична вистава в естетиці театру тіней. Прочитання тво­ру, втис­ну­та в ко­рот­кий проміжок ча­су, проте са­ме за­вдя­ки щільності по­казу, гля­даць­ка ува­га по­чи­нає кон­цен­т­ру­ва­ти­ся не на сю­жеті (тим паче, що він усім відо­мий зі шко­ли), а на особ­ли­во­с­тях ре­жи­серсь­ких вирішень, ак­торській грі та сце­но­графії, які й тво­рять влас­не те­а­т­раль­не ми­с­тецтво.

Під фаталістичні мелодії у глядачеві постають справжні реалістичні картини, де відображається конфлікт добра зі злом. Дивовижні метаморфози світла і химерні силуети поглинають наче казка.

Друга вистава від молодих акторів Київського національного університету культури і мистецтв, за мотивами новел Василя Стефаника «Святі».

У своїх коротких, та концентрованих новелах, Василь Стефаник розповідає про важке життя західноукраїнської сільської бідноти, їхню нужду, горе, їхній біль та їхній гріх.

Ця вистава студентська робота акторів коли вони були на третьому курсі. Зараз у них ще навіть немає диплому, а лише степінь бакалавра. Але відчувається, що матеріал з яким працює вся команда, пропущена через внутрішній нерв, зображені образи у виставі — це не ідеалізовані персонажі- а живі люди в буденних и простих історіях із життя.

Вже у самому цьому формулюванні є щось ескізне, і передбачає продовження чи переосмислення.

Акторка Ірина Панів, яка грає бабцю в похилому віці, за сумісництвом — режисер вистави. До речі, саме за цю роль, на торішньому фестивалі, Ірина отримала нагороду як краща жіноча роль. А вистава була лауреатом «Молока» 2019 року.
Її партнерка по сцені, Анжеліка Чорноіван, окрім акторських здібностей, проявила себе як декоратор, та мінімалістично створила справжній гуцульський простір.

Вокальний спів трьох дівчат і є звуковий супровід постановки. І це дуже влучна ідея, бо ще Іван Франко казав, що «новели Стефаника – як найкращі народні пісні».

Олеся Баглюкова. Фото автора.

7 липня 18:00 – 20:30
Одеса
ОСНОВНА СЦЕНА
Політ над гніздом зозулі
Полтавський академічний театр імені Миколи Гоголя.

22.00 – 23:30
Чорноморка
OPEN AIR
Лавка
Дім актора НСТДУ (вул. Перлинна, 3)
Комедія Олександра Гельман.

8 липня
20:00 – 21:10
Одеса
ОСНОВНА СЦЕНА
Візаві
Одеський культурний центр
Два життя на одну дію Моріса Панича