Шквал останніх публікацій та фактів навколо НАЗК сформував загрозливу картину: від кадрових рішень до можливих корупційних прив’язок і дивної поведінки агентства у судах — усе це ставить під сумнів здатність НАЗК виконувати свою ключову місію. Про те, що саме відбувається в антикорупційному органі та чому ці події мають значення для держави, свою позицію висловив Дмитро Вербицький.
- Останні публікації відкривають перед нами сумну картину — чи то про недбалість, чи то про справжню системну корупцію в Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК).
По-перше: після оприлюднення матеріалів НАБУ, 10 листопада 2025 року НАЗК офіційно розпочало службову перевірку. На аудіозаписах НАБУ зафіксовано, що у травні 2025 року особа з прізвиськом «Тенор» — за даними ЗМІ, керівник підрозділу безпеки Енергоатом Дмитро Басов — ймовірно передавав хабар у 20 000 доларів на адресу НАЗК.
При цьому прямі офіційні зв’язки між Басовим і працівниками НАЗК у відкритих джерелах не простежуються. Проте є обставина, яка кидає тінь сумніву на нинішнє керівництво антикорупційного органу: у 2013–2014 роках Басов працював разом із Миколою Корнелюком (сьогодні — заступник Голови НАЗК) у Головному слідчому управлінні Генеральної прокуратури України. І, за наявною інформацією, їхні стосунки залишились на дружньому рівні.
Чи може людина, яка сьогодні має вплив у НАЗК і формально зобов’язана протидіяти корупції, бути пов’язана з потенційним хабарем? Ця обставина — привід для дуже серйозних питань.

Прецедент і кадрова непрозорість

Ще сильніше підриває довіру до НАЗК те, як формується його кадровий склад. У 2017-му Миколу Корнелюка вже притягували до дисциплінарної відповідальності за корупційне правопорушення — через недостовірні відомості в декларації. Попри це, він все ж був призначений заступником голови НАЗК у 2024-му.
Хоча у відповідь на запит від 29.07.2025 повідомляється, що Корнелюка виключили з Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення (ЄР), — ця норма дозволяє таке виключення, якщо людина брала участь у заходах оборони України під час агресії рф. Однак при цьому Корнелюк досі не подав виправлену декларацію — що само по собі є порушенням закону.
Тож відкривається друге питання: на підставі яких заслуг чи службових дій у СБУ (куди, як відомо, він перейшов після прокуратури) було прийнято рішення про виключення з Реєстру і призначення на одну з ключових посад у НАЗК?

Судовий позов і виклики відкритості

Паралельно з кадровими питаннями — у самому НАЗК — з’явилася спроба судового виклику до відповідальності. Я вже понад вісім місяців очікую на відповіді від НАЗК у межах мого цивільного позову.
Якщо агентство, покликане боротися з корупцією, самостійно саботує розгляд справ — чи можна вірити, що воно на щось здатне?

Висновок: корупція, замовлення чи байдужість?

Те, що відбувається навколо НАЗК — не просто чергова історія з корупційним скандалом. Це сигнал того, що вся система, яка мала б бути інструментом очищення, ризикує стати її частиною.



Прив’язки між фігурантами справи, кадрові компроміси і призначення людей із сумнівною історією — кидають тінь на агентство.




Небажання надавати публічні пояснення та зволікання із судовим розглядом — підривають довіру до здатності НАЗК діяти як незалежний антикорупційний орган.



Отже: ми стоїмо перед вибором — або система зміниться, або довіра до неї буде остаточно втрачена. І це — справа не лише НАЗК, а кожного, кому не байдужа майбутня якість державного управління в Україні.