На 12-му Одеському міжнародному кінофестивалю відбулася творча зустріч з актором і режисером Даніелем Брюлем та продюсером Мальте Ґрунертом. Даніель Брюль — німецький актор, який зіграв у культових стрічках різних жанрів: щемка історія про війну “Щасливого Різдва” (Joyeux Noel, 2005); динамічний фільм Тарантіно з зірковим складом — Безславні Виродки (Inglourious Basterds, 2008); а також головна роль в моторошному і гіпнотичному серіалі Алієніст.

 
На початку зустрічі Деніель Брюль відзначив, що участь в Одеському міжнародному кінофестивалі — це успіх для нього:
 
“Я не очікував, що так багато людей прийде на фільм. І для мене успіх бачити сьогодні в залі стільки людей”.
 
Найбільшу частину зустрічі приділили питанням аудиторії. Брюля запитували про його акторську кар’єру, а Даніель, своєю чергою, поділився спогадами, як все починалося.

Коли мені було 15, в мене вдома був старий відеопрогравач Panasonic і касети з класичними фільмами (здебільшого з батькової колекції). Я почав дивитися класику 50-х, 60-х, 70-х років з усіма цими класними хлопцями, такими як Ален Делон і Жан-Поль Бельмондо. Дивився як вони знімали класичне вічне кіно і саме вони змусили мене хотіти бути в кіно, створювати кіно, бути актором.

Коли ми створювали “Гуд бай, Ленін!”, то не думали, що це вийде за межі Німеччини. Ми знімали це в межах країни і я здивувався, коли дізнався, що люди за кордоном сміються, і їм подобається. В 21 рік це стало для мене відкриттям.
 

 
Коли я був молодим, то мені не вистачало терплячості. Я не міг чекати, зривався до телефону, коли дзвонив агент, в очікуванні будь-якої ролі. Зараз я розумію, що маю терпіння та очікування. Важливо вміти вичікувати правильну роль, вживатися в неї на 100%, бути в проєкті повністю, інакше, нічого не вийде.
 
Потрібно запитати себе, подивитися глибоко всередину себе і запитати, чи ти справді хочеш бути актором. Я зустрічав людей, які хотіли стати акторами, бо насправді хотіли стати знаменитими. І це нормально. Але вони не хотіли дійсно бути акторами. Це важка робота, ти часто знаходишся під тиском, маєш бути готовим, що часто не отримуєш роль. Потрібне реальне і дуже сильне внутрішнє бажання всередині себе. Лише тоді треба продовжувати.
 
Вдома, я маю невелику сауну, де дуже тихо (дуже спекотно, але й тихо). Я заходжу туди і починаю говорити з собою. Пробую різні голоси, різні інтонації. Шукаю голос для цієї ролі. Я раджу мати тихе місце, де можна вжитися в роль наодинці, говорити з собою, пробувати по-різному рухатися.
 
Роби те, що ти реально знаєш. Розповідай історію, коли реально розумієш про що кажеш. Приймай рішення швидко. Навіть, якщо воно неправильне. Не затягуй із роздумами, вчися швидко приймати рішення.