Вистава «Нехай ніхто не плаче по мені» в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька, поставлена нещодавно з нагоди 155-річчя Лесі Українки, привернула великий глядацький інтерес. Багато хто з глядачів ділиться своїми враженнями у соціальних мережах. Серед них – і громадський діяч та меценат Михайло Поживанов.
– Завдяки друзям продовжую відкривати для себе Одесу театральну, – пише Михайло Поживанов у «Фейсбуці». – Побував днями в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька на виставі «Нехай ніхто не плаче по мені». Це був надзвичайно глибокий та емоційний досвід. Формат «глядач на сцені» змінює саме сприйняття театру. Ти вже не просто спостерігач у залі — ти ніби всередині дійства. Актори поруч, світло поруч, кожен рух і жест відчуваються гостріше й сильніше.
Надзвичайно сподобалася режисерська концепція Дениса Григорука: постать Лесі Українки втілюють одразу шість акторок. Кожна — окремий період її життя, інший настрій чи внутрішній стан. Із цих фрагментів складається цілісний і дуже людяний портрет поетеси.
Особливе місце у виставі посідає заслужена артистка України Галина Кобзар-Слободюк. У її виконанні поезія Лесі звучить як внутрішній голос — погляд зрілої жінки на власний шлях. Усі чоловічі образи втілює один актор — Сергій Корнейко, чия поява в масці стає влучним символом минущості.
Постановка побудована на листах, спогадах, поезії. Я багато нового відкрив для себе про Лесю, її життєсприйняття і творчість. Та й взагалі спектакль спонукає глядача переосмислити знайоме й зануритися в невідоме.
Дякую за емоції та нові знання авторці текстів вистави — завідувачці літературно-драматичної частини театру Світлані Бондар. Дякую Тетяні Юрковій за запрошення. Приємно було зустріти доброго товариша, журналіста й лауреата премії Джеймса Мейса Олександра Прилипка.
Тішить, що сьогодні у серці Одеси — місті, яке Леся Українка щиро любила і де бувала неодноразово, — так сильно й щиро звучить її голос.