З початком повномасштабного вторгнення Одеса, як і вся Україна, опинилася в новій реальності. Місто функціонує в умовах постійної загрози ворожих атак, а у липні 2025 року офіційно отримало статус території бойових дій. Проте одесити демонструють незламність духу і прагнення жити цікаво та повноцінно. Парадоксально, але саме війна стала каталізатором активізації культурного життя міста. Одесити дедалі частіше звертаються до української літератури, історії та мистецтва, шукаючи в них орієнтири для осмислення сучасності й віднайдення власного голосу.
Цьогорічного літа в Одесі відбулися три масштабні літературні події: XХV ювілейна Всеукраїнська виставка-форум «Українська книга на Одещині» у рамках «Інтелект-форуму» (6-8 червня), фестиваль української культури «Виделкаfest» (25-27 липня) та літературний фестиваль «PORT» (30-31 серпня). Спробуємо простежити, який вигляд має зараз літературно-фестивальний ландшафт Одеси та які нові тенденції в ньому формуються.
Між міфом і новою реальністю

Довгий час образ Одеси будувався на кількох кліше: портове, імперське місто гумору й кримінальної романтики, космополітична вольниця, відчужена від національних контекстів. Цей «одеський міф» слугував туристичною візитівкою, але водночас був ідеологічною конструкцією, що ніби відсовувала місто на периферію українського культурного простору.
На початку XXI століття, попри активне літературне життя, місто значною мірою розвивалося в межах російськомовної традиції. Через це навіть усередині країни Одесу нерідко сприймали передусім крізь призму російськомовності та уявної проросійської орієнтації. Після 2014 року почалися відчутні зміни: культурний простір поступово українізувався, у місті з’явилися нові ініціативи, почастішали зустрічі з українськими письменниками, зросла зацікавленість вітчизняною літературою.
Впродовж багатьох років найвпливовішим фестивальним майданчиком залишалася Міжнародна книжкова виставка-ярмарок «Зелена хвиля» (1996-2021), яка традиційно відбувалася в серпні разом із Одеським міжнародним Корнійчуковським фестивалем дитячої літератури. У 2015 році виник Одеський міжнародний літературний фестиваль – амбітний проєкт, що швидко став щорічною традицією. Визнанням літературного статусу міста стало включення Одеси до мережі творчих міст ЮНЕСКО у 2019 році.
Повномасштабне вторгнення 2022 року кардинально змінило культурний ландшафт. Процеси, що зазвичай тривають десятиліттями, відбулися за кілька місяців.
Водночас безпекові ризики змусили перенести або скасувати багато масштабних заходів. Так Одеський міжнародний літературний фестиваль змушений був шукати прихисток за кордоном: 2022 року він відбувся в Батумі, 2023-го – в Бухаресті, а 2024 – у Кракові.
На зміну втраченим подіям прийшли нові проєкти. Так, Meridian Odesa у 2023-2024 роках став частиною всеукраїнського маршруту фестивалю Meridian Czernowitz. Проте для багатьох одеситів це мало вигляд спроби «привезти культуру» ззовні, ніби української культури в місті немає. Хоча минулого року на фестивалі й було представлено низку авторів саме з Одеси.
На тлі повномасштабної війни змінилася й оптика самих подій. За цих умов літературні фестивалі перестали бути лише майданчиками для обговорення книжок – вони стали інструментом переосмислення того, чим є Одеса і яке місце вона посідає в українському та світовому контексті. Саме це демонструють літературні події цього літа.
Чверть століття традиції: «Українська книга на Одещині»
У червні 2025 року в Одесі пройшла ювілейна XXV виставка-форум «Українська книга на Одещині». Цей проєкт стартував у 1999 році як ініціатива під назвою «Українська книга в Одесі», а вже наступного року набув сучасної назви. Ініціаторами виступили працівники Одеської національної наукової бібліотеки, які таким чином відповіли на виклики кризи у видавничій сфері наприкінці 1990-х. Їхня ідея полягала у створенні платформи, яка об’єднала б усіх учасників книжкового процесу – від авторів і видавців до бібліотекарів і читачів.
За ці роки захід перетворився на сталу традицію і невіддільну складову культурного життя міста. Серед одеських культурних ініціатив небагато можуть похвалитися такою інституційною тяглістю. Лише один раз виставка-форум не відбулася – у 2022-му через повномасштабне вторгнення росії, але вже наступного року її відновили.

З 2002 року важливою традицією виставки-форуму є виїзні заходи в населених пунктах області. Цього року виїзна частина пройшла в Балті, де організували окрему програму, благодійний ярмарок і акцію дарування книжок. Місцева бібліотека отримала 2428 видань з обмінно-резервного фонду Одеської національної наукової бібліотеки.
Проєкт відбувається під патронатом Мінкульту за підтримки місцевої влади. Серед партнерів — Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Книжкова палата України імені Івана Федорова, громадська організація «Український клуб Одеси» та Всеукраїнська громадська організація «Бібліополіс». У 2025 році фінансову підтримку надав Український інститут книги.

Ювілейна «Українська книга на Одещині» зберегла випробувану структуру: книжковий ярмарок, презентації видань, авторські зустрічі та професійні дискусії. У заходах взяли участь 32 видавництва з різних регіонів України, а понад 60 подій відбулися як у приміщенні бібліотеки, так і в різних локаціях міста.
Серед учасників – відомі українські письменники Любов Якимчук, Андрій Кокотюха, Валерій Пузік, Тарас Федюк, Віталій Запека, Олекса Різників та інші. Поруч із ними звучали голоси молодих авторів, що додавало свіжості. Традиційно відбулося нагородження переможців конкурсу «Краща книга виставки-форуму «Українська книга на Одещині – 2025».

Програма виставки-форуму чутливо відобразила сучасні реалії, зосередившись на темах війни, збереження культурної спадщини та ментальної підтримки. Серед ключових подій варто виокремити панельну дискусію «Культурні інституції в пошуках стійкості» за участю представників влади та культурної спільноти, а також професійні обговорення стану книговидання в умовах війни. Символічним акцентом стала презентація книжки Євгенії Генової «Кримськотатарські родини» («Фоліо», 2024), що ввела кримськотатарську тематику в дискусію форуму. Помітний інтерес викликала й лекція-дискусія історика Ігоря Стамбола «Ціннісні орієнтири української еліти XIX–XX століть», присвячена діячам українського національного руху.
Виставка-форум уже давно вийшла за межі тільки літературного простору. Поряд із книжковими презентаціями відвідувачі могли познайомитися з виставками сучасного мистецтва, концертними виступами мистецьких та фольклорних колективів, літературно-музичними вернісажами. Спільно з Одеським обласним центром української культури організатори створили простір для знайомства з нематеріальною культурною спадщиною, де відбувалися і майстер-класи.
Проте при всій змістовності і розмаїтті програми відчувався брак заходів, розрахованих саме на молодіжну аудиторію. Залучення молоді є стратегічно важливим, адже саме молодь формує читацькі звички та літературні смаки наступних десятиліть. Це перспективний вектор розвитку проєкту.

«Виделкаfest»: від Вилкового до Одеси
Історія «Виделкаfest» розпочалася у 2023 році, коли військовослужбовець Сергій Гнезділов, перебуваючи в окопах на Донеччині, вирішив організувати фестиваль у своєму рідному Вилковому. Його метою було познайомити місцевих жителів із сучасною українською культурою та водночас відкрити й популяризувати південний полікультурний регіон України – Бессарабію.
За два роки фестиваль із локальної ініціативи виріс до події регіонального масштабу.

Через безпекову ситуацію у 2024 році фестиваль перенесли до Чорноморська, а 25-27 липня 2025 року він уперше відбувся в Одесі. Організатором стала громадська організація «Ініціатива «ЛЮДИ» у співпраці з місцевою владою. Фестиваль реалізували в межах мистецького конкурсу Українського інституту книги, Культурних Сил та PEN Ukraine за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», European Endowment for Democracy, America House Odesa, Odesa Business Club та мережі книгарень Vivat.
«Виделкаfest» приніс до Одеси атмосферу багатожанрового й емоційно насиченого дійства. Фестиваль відбувся під незмінним гаслом «Пам’ятай. Борись. Плекай». Основними локаціями стали Одеська обласна філармонія та відкритий простір біля стадіону «Чорноморець». Діяли три сцени – літературна, музична та кінематографічна, які відвідали понад 3500 гостей. Паралельно діяв триденний ярмарок, де майстри представили традиційні ремесла: гончарство, різьблення по дереву, виготовлення ляльок-мотанок, текстильних виробів та прикрас. Для відвідувачів облаштували фудкорти, де місцеві підприємці пропонували різноманітні страви.

На музичній сцені виступали відомі гурти, зокрема «Epolets», Ірена Карпа з проєктом «Фактично самі», «Мертвий Півень» та інші. Кінематографічна сцена представила художні й документальні фільми, серед яких «Будинок Слово» Тараса Томенка, «Real» Олега Сенцова та інші. Літературна сцена стала справжнім серцем фестивалю: тут відбулося 30 подій за участю письменників і діячів культури. Кожен день мав власну тематичну спрямованість.
Перший день розпочався з розмови про спадщину Олександра Ройтбурда та музейний простір Одеси. Далі учасники занурилися в теми фантастики й фентезі. Особливо яскравими були публічний подкаст Остапа Українця з Джонатаном Фінком про методи російської культурної пропаганди, а також дискусія «Мова як інструмент опору та пам’яті» за участі Остапа Сливинського (модераторка – Богдана Романцова). Літературні читання молодих авторів гармонійно поєдналися з творчим вечором Олександра Ірванця. День завершили потужний музично-поетичний перформанс «Свідки» від Мар’яни Садовської та Катерини Калитко й лекція про Івана Багряного від Ростислава Семківа.

Другого дня відбулася панельна дискусія «Права та гідність: хто і як має захищати військових» за участю Максима Буткевича та Ольги Решетилової (модератор – Павло Казарін). Перша представниця України на Світовому чемпіонаті зі слему 2025 року Олена Герасим’юк представила свою програму з чемпіонату. Також відбулися зустрічі з письменниками-військовими Віталієм Запекою та Валерієм Пузіком. Ключовою подією дня стала дискусія «Сучасна українська література під час війни» за участю Остапа Українця, Ростислава Семківа, Ігоря Мітрова, Олени Герасим’юк і Віктора Шепелєва. День завершив потужний вечір комбатантської поезії за участю Ігоря Мітрова, Федора Рудого, Ярини Чорногуз, Артема Полежаки та інших.
Третій день зосередився на практичних аспектах літературного життя. Учасники обговорювали виклики книговидання, роль українського радіо в історії спротиву, особливості написання літературних рецензій та сучасні підходи до читання класичної літератури.
Важливою метою фестивалю була підтримка 56-ї окремої мотопіхотної бригади: за останніми даними на сторінках фестивалю завдяки заходу зібрали понад 500 тисяч гривень на наземні роботизовані дрони для евакуації поранених військових.
За спостереженнями, аудиторія була максимально різноманітною: від підлітків до людей старшого віку, чимало гостей приїхали з інших міст. Музична сцена приваблювала передусім молодь, натомість літературні події зібрали справжнє багатоголосся поколінь.
Фестиваль «PORT»: місце зустрічі голосів Півдня
Новий літературний фестиваль «PORT» відбувся 30-31 серпня, в останні дні літа. Його задум – поєднати сучасний літературний процес із темами регіону та надати голос південним авторам у ширшому українському контексті. Фокус-темою цьогорічного фестивалю стало «Узбережжя свободи». «PORT» позиціонує себе як культурну платформу Півдня, де література, музика й мистецтво переплітаються, утворюючи відчуття спільноти та надихаючи на творчість.
Організатором виступила команда ГО «Вишиванковий фестиваль» з багаторічним досвідом проведення масштабних подій в Одесі. Проєкт очолили Наталя Мажарова (операційна директорка) та Андрій Хаєцький (програмний директор). Фестиваль підтримали Міжнародний фонд «Відродження» та Український інститут книги, генеральним партнером став Єгор Гребенніков. До мережі партнерів увійшли PEN Ukraine, America House Odesa, краудфандингова платформа «Моє місто» та інші.

Програма охопила понад 35 подій у локаціях Одеської національної наукової бібліотеки та Одеського академічного театру ляльок. Вона гармонійно поєднала локальне й загальноукраїнське: поряд із відомими інтелектуалами та письменниками з різних регіонів – Орисею Демською, Володимиром Єрмоленком, Тетяною Огарковою, Катериною Калитко, Максом Кідруком – виступили автори з Півдня: Валерій Пузік, Надія Глушкова, Євген Лір, Марія Галіна та інші.
Однією з ключових стала розмова «Узбережжя свободи та літературний колоніальний міф» за участю Володимира Єрмоленка, Володимира Шейка, Оксани Довгополової та Антона Санченка. Дискусія була присвячена деконструкції стереотипів про південний регіон як культурну периферію і пропонувала нові підходи до осмислення регіональної ідентичності.

Окремим і виразним акцентом фестивалю стала кримська тематика. У програмі відбулися презентації книжок Світлани Тараторіної та Османа Аріфмеметова, розмова про конкурс «Кримський Інжир», музичний перформанс Aziza Eskender, виставки пам’яті депортації-геноциду, акції з написання листів підтримки політв’язням, ярмарок кримськотатарських митців і кулінарних виробів. Усе це створювало простір пам’яті й солідарності, інтегрувало кримський досвід в українське культурне поле та підкреслювало: Крим – невід’ємна частина українського культурного простору.
Програмний директор Андрій Хаєцький окреслив одну з важливих цілей фестивалю: «Окрім того аби започаткувати ще одну культурну південну традицію, ми прагнемо надихнути і спонукати людей, які можуть писати, але не пишуть з певних причин, створювати нові твори, не боятися подаватися з ними на конкурси та/або до видавництв». Звідси у програмі — воркшопи з есеїстики та історичної прози, письменницька майстерня Warrior Writers Ukraine, поетичні читання молодих авторів. Вони мали на меті не лише надихнути, а й дати конкретні інструменти. А розмова «Шлях письменника – як увірватися в укрсучліт» (Марія Придьма, Олексій Ерінчак, Валерій Пузік) мала стати дорожньою картою для тих, хто мріє про дебютні публікації та інтеграцію в літпроцес.

Ще одна важлива лінія фестивалю – робота з аудиторією, яка тільки знайомиться з літературою. Фестиваль прагнув зруйнувати бар’єри, пов’язані з уявленням про книжку як «щось складне», та залучити ширшу публіку.
Цій меті слугували розмови, які мали спростити процес входження в читання для новачків. Зокрема, книжкові блогерки Марі Ініч та Анастасія Решетняк обговорювали питання: «Чому окремі книги стають популярними, а інші залишаються поза увагою?». Також відбулася розмова «Романтичне фентезі як точка входу до океану літератури» за участю Анастасії Решетняк та письменниць Валерії Растет і Катерини Самойленко.

Серед найяскравіших подій фестивалю – перформанс «Об’єднані морем» Театру вух, показаний у Міжнародний день зниклих безвісти. У сценічній композиції поєдналися голоси Катерини Калитко, Надії Глушкової, Світлани Поваляєвої та Андрія Хаєцького під музичний супровід Володимира Єрмоленка. Особливістю дійства стало те, що глядачі зав’язували очі хустками, перетворюючи взаємодію з поезією та музикою на акустично-інтимний досвід.
Обʼєднувальною подією став масовий диктант з української мови за текстом Валерія Пузіка, який читав Андрій Хаєцький. Ця традиція має особливе значення для Одеси: багато років «Вишиванковий фестиваль» збирав сотні людей на диктант просто неба на Приморському бульварі. Через війну подію призупинили, але цьогоріч вона повернулася в межах «PORT».

Протягом двох днів працював ярмарок із книжками, прикрасами, парфумами та іншими унікальними виробами. Кожен фестивальний день завершувався музичними виступами. Організатори також передбачили благодійну частину: збір коштів на тактичну медицину для Збройних Сил України.
Уже перший фестиваль привернув широку увагу, а локації були переповнені відвідувачами. За візуальними спостереженнями саме «PORT» серед усіх трьох літніх фестивалів зібрав найбільше глядачів. Він одразу задав масштаб і виразну концепцію. Акцент на доступності, практичності та територіальній репрезентації перетворив фестиваль на простір не лише для презентації «готових» текстів, а й для мобілізації нових голосів. Молодь отримала святкову енергію й практичні навички, досвідчені читачі – змістовні дискусії, а письменники та дослідники – простір для перетину перспектив.

Організатори зізнаються, що хотіли б зробити фестиваль щорічним, можливо, долучити конкурсну складову та розширити програму залученням іноземних гостей. Але насамперед вони прагнуть створити нову культурну традицію українського півдня.

Синергія трьох фестивалів
До участі у фестивалях долучилися не лише професійні письменники, а й представники різних сфер, які формують сучасний український наратив: військові, волонтери, дослідники, видавці, блогери. Учасницькі склади трьох фестивалів майже не перетиналися. Спільними виявилися лише кілька імен: Валерій Пузік був присутній на всіх трьох, Віталій Запека – на «Виделкаfest» та «Українській книзі на Одещині», Світлана Тараторіна й Анастасія Решетняк – на «PORT» і «Виделкаfest». Цей мінімальний збіг показує, що фестивалі не дублюють одне одного, а розробляють різні сегменти літературного поля, формуючи справжнє поліфонічне звучання української літератури.
Програми включали не лише літературні читання, а й публічні дискусії, перформанси, виставки, що формувало багатовимірний мистецький простір. Організатори проводили благодійні збори на підтримку ЗСУ, підкреслюючи нерозривний зв’язок між мистецтвом та громадянською відповідальністю.
Фестивалі функціонували як своєрідні інтелектуальні та творчі лабораторії, де вироблялися способи осмислення війни, національної та регіональної ідентичності та зароджувалися творчі імпульси. Водночас вони виконували роль соціальної терапії для місцевої спільноти.
Так, дійсно, багато одеситів й досі не до кінця зуміли викорінити зі своєї свідомості ідеологічні конструкти: місто надто довго перебувало в шорах пропаганди. Та фестивалі довели: попри воєнні виклики й тягар культурних ролей, які протягом багатьох років насаджували колонізатори на причорноморських теренах, Одеса не лише зберігає, а й посилює свій голос у загальноукраїнському культурному діалозі. Місто демонструє здатність творити нові смисли й окреслювати перспективи розвитку української культури в умовах кардинальних суспільних змін. А хвиля, започаткована фестивалями, ще довго відлунюватиме – у розмовах, у книжках і, головне, у свідомості самих одеситів.
Вероніка Стягайло,
«ЧИТОМО» – медіа про книжки і книговидання в Україні та світі