29 вересня о 19:00 в Одеському культурному центрі покажуть виставу, що взяла гран-прі на міжнародному фестивалю театрів МОЛОКО. Це – ірландська комедія за текстом легендарного Мартіна МакДонаха “Каліка з острова Інішмаан” («Три білборда на кордоні Еббінга, Міссурі» та “Залегти на дно в Брюгге”).

П’єса “Каліка з острову Інішмаан” була впереше виконана Королівським Національним Театром у театрі Коттесло в Лондоні. «Каліка з острова Інішмаан» – комедія – перша п’єса з трилогії про Аранські острови, яка також включає в себе п’єси «Лейтенант з острова Інішмор» і «Привид з острова Інішер». На островах живуть аборигени, які досі розмовляють лише гельською мовою.

Слава та численні нагороди посипались на МакДонаха несподівано. Його п’єси ставили і в рідному Лондоні, і на Бродвеї. Проте МакДонах вважає театр лише сходинкою на шляху до слави і зізнається в любові до кіно. А воно відповіло йому взаємністю: Мартін отримав «Оскара» за короткометражку «Револьвер», поставлену за його власним сценарієм.

Театральний критик Олег Вергеліс пише: “Вистава з Рівного про крикливих ідіотів, що населяють Острів Невезіння в чорній комедії Мартіна МакДонаха, — внутрішньо тиха, трепетна, місцями щемлива. Знаменитого ірландського драматурга, цинічного сентиментального пересмішника в Україні тільки-но починають смакувати.

У МакДонаха багато в чому трагічне народжується з комічного, відповідно комічне — всередині трагедії, а абсурд — в нутрощах всього.

У рівненському “Каліці” (режисер Володимир Петрів) трагічне й комічне виринають (одночасно) — з буденного… З повсякденного. З того, що ми розуміємо під словосполученням “плин часу”. Сам Час у цій сценічній історії ніби зупинився. На проклятому ірландському острові, де дорослі — як діти, а діти — як дорослі (просто багато їх — ідіоти, імбецили), лік часу втрачений і необов’язковий. Тому Час цей (у тому числі й сценічний) тече, як рідина в крапельниці. Крапля по краплі. Нікуди не поспішаючи. І мало кого зціляючи.

Сором’язливий каліка Біллі (актор Ігор Ніколаєв),уражений ДЦП, перебуває в компанії оглашенних веселих мешканців острова (Хелен, Кейт, Ейлін, Джонніпатрінмайк, Бартлі та інші). Відчуваючи і свою спорідненість із ними, і свою ж відстороненість від них. Нетрагічна руйнація цього Біллі — лише зовнішній фасад. Його скорчене тіло, його плутана мова (він, до всього, ще й заїка). У решті — в тому, що тремтить глибоко під лахміттям, — він святий, чистий і нічим не зіпсований. Але не наївний.

Біллі (як грає це актор Ніколаєв) — каліка розумний і проникливий. Можливо, навіть прикидається серед зграї ідіотів несміливим дурником, щоб вижити, втриматися в сідлі, на цьому ж далекому острові. У кожному з них, тих, хто зневажає його, і тих, хто приховано співчуває його немочі, живе ідіотичний сумбур. А в ньому самому, в Біллі, живе музика. Мелодія смутку, мудрості й великої Мрії.

Режисер навмисне не висуває цього каліку близько до авансцени, до центру. Він (режисер) залишає за ним право тільки на кут (переважно ліворуч). І він (каліка) знає своє бильце. На якому й перебуває, як приречений Цвіркун, зрідка видаючи боязкі тихі “ноти” (наче спеціальні цвіркуни на сцені МХТ у його найкращі роки). Він (каліка) — налаштований на гармонію. Вони (здорові нероби-бугаї) — інваліди. Їхній світ — жалюгідний закинутий острів, звідки немає виходу. А його “острів” (ненаселений) — велетенський світ всередині великого власного серця. Тому йому й байдуже, куди їхати і куди повертатися.

Ця маленька чудасія (подоба чоловіка з руками-обрубками та ніжками-шурупами) придумала для себе “любов” до хвацької Хелен. Мабуть, як засіб від нудьги, як спосіб убити свій вимушений вселенський смуток?”

В Одесі виставу можна буде побачити 29-го вересня о 19:00 в Одеському культурному центрі на Василя Стуса. За квитки готуйте від 300 грн